Чорне море

Проникся я частково Кримом,

Проїхав я дорогою гірською,

На цих високих полонинах одне каміння,

І де-не-де видніються вершини вкриті лісом,

А в цих лісах татарське є коріння,

Яке потроху зрубують пихаті, можновладці, українці.

З гори спустившись, можливо роздивиться чудове та безкрає море,

Яке не в змозі охопити моє далекоглядне око,

Височезні кедри чіткої та стрункої форми,

І своєрідний заспокоюючий їхній запах,

Затримую його в собі із залюбки,

Щоб поріднитись, чи просто кроком стати ближчим до природи,

А далі по стежині, мене знайомлять із рікою,

Яка вже довгий час пливе із довгою косою,

І де вона бере початок не відомо,

Але я знаю, що продовжує життя у морі,

Бо море – це продовження життя для тих, хто хоче жити,

А не доживати чи то просто існувати.

І ось, дійшов я вже до нього,

Яке ж воно красиве, Боже!

І скільки тут людей не схожих,

У порівнянні з тими, що ведуть не зрозумілу гру,

Вони не справжніми здаються.

Не сміло ноги промочу у піні, затягують потроху хвилі,

Заскочити потрібно вже зненацька у стихію,

Цим самим подолати, від холоду тремтіння шкіри,

Пропливши кілька метрів під водою, відчутно стало вже душою,

Очищення пройшов, давно засівших в голові думок,

Про те, як далі буду жити, чи зможу я чомусь навчитись,

Чи знайду вихід хоч якийсь,

Можливо я на мить, відійду від проблем,

Можливо назавжди, хоча так мало віриться,

Але я доки тут, я ще живу, захоплююсь,

І відчуваю,як маю жити, і є таки чому навчитись,

І нема різниці, ким стану я, чи скільки буду мати грошей,

Головне, щоб не закрився від природи,

І не забув, як я дорогою до моря діставався,

І як у ньому я купався,

Хто – зна, колись можливо стану морем,

І мною також будуть милуваться.