Барон Федір Рудольфович Штейнгель - повернення із забуття

Городок завжди був відкритою, але загадковою сторінкою історії рідного краю, з готовністю відгукувався на події і зміни в житті суспільства.

Проходиш вулицями села, читаєш їхні назви і ніби поринаєш в минуле. А, назва вулиць - це наша історія, історія нашого села Городка. Сьогодні, кожна людина, яка хоч раз побувала в Городку, обов'язково пройде самою старішою центральною вулицею, що носить ім'я барона Федора Рудольфовича Штейнгеля.

Хто ж він такий - Федір Рудольфович Штейнгель? Коли і звідки з'явився в нашому селі? Чим прославився, що зробив, чим здобув право на вдячну пам'ять?

Чому ж людина, яка була лише наполовину українцем (батько був німцем, мати -українкою) стала великим патріотом України? Чому сторожили з такою повагою згадують його ім'я? Я часто задумуюсь над цим питанням і тому вирішив узагальнити всі відомі мені дані про цю велику людину, а можливо, якщо вдасться, розкрити нові сторінки його життя.

Протягом багатьох десятиліть прізвище Штейнгеля не згадувалось в жодних історичних книгах, статтях. Тодішні правителі намагалися витравити його ім'я з народної пам'яті. Його добрі діла приписувались іншим людям. Бо Штейнгель - барон, значить експлуататор. Хоч така трактовка далека від істини.

Через все своє життя Штейнгель проніс любов до Волині, до її багатостраждального народу, намагався підняти авторитет України. Будучи і дипломатом, і міністром, і немічним старцем, він завжди залишався людиною з великої літери і не тільки в масштабах Волині, але й усієї України.

На мою думку, моя робота буде цікава для тих, хто цікавиться своєю історією, хто вважає себе патріотом свого краю, хто хоче знати, хто ми, хто наші предки, які своїми славними ділами залишили слід і добру пам'ять на землі. Я надіюсь, що моя робота хоч трішки реабілітує нас, нашу пам'ять перед Федором Рудольфовичем Штейнгелем, розширити знання з історії краю.

Отже, заглянемо в ті лютневі дні 1878 p., коли інженер, статський радник Рудольф Васильович Штейнгель, виходець Остзейського краю Німеччини придбав у Павла і Антона Павловичів Безедрі Городоцький маєток, який складався з 722 десятин землі, панського двоповерхового мурованого будинку, двох одноповерхових флігелів - всього 22 кімнати з усіма меблями, конюшнею на 32-х коней, пекарню з кладовою та багатьма іншими спорудами за 48 тис. 800 крб. в описі сказано що це острів площею чотири десятини землі. Як пригадують старожили, барон був дуже багатий - він мав на Далекому Сході свою залізницю. Він же і прокладав залізницю яка проходить через Рівне.

Тут, в Городку, серед мальовничих сільських пейзажів, і виріс син барона Федір. На жаль, немає переконливих даних про місце народження Федора. Закордонні джерела вказують, що він народився на Волині біля Рівного в 1870 р. Велику частину свого життя, у першу чергу дитинство та юність Федір провів у Городку. Саме в цей період формувалися його світогляд та переконання. Хлопчик багато спілкувався з жителями села, регулярно відвідував церкву: адже родина барона була православною. Але найбільший вплив на юнака мала його матір - українка за походженням. Вона прищепила йому велику любов до української мови, культури, історії, звичаїв. Цю любов Федір проніс через усе життя. Ще малий хлопчик любив гуляти тісними алеями парку, який заклав на початку ХІХ ст. англієць Діонісій Міклер.

Пізньої осені Федір з батьками переїжджав на зиму в Київ, де сім'ї належало кілька будинків.

У 1891 р. Федір Штейнгель одружився на українці. Проте через 9 місяців спільного життя його дружина померла, залишивши малого сина. Незабаром померли його матір та батько. Здоров'я Федора похитнулося. І тут на допомогу йому прийшла двоюрідна сестра Віра Миколаївна, з якою він одружився в селі Лукашівці Чернігівської губернії 26 вересня 1893 р. Потім навчався Федір на природничому відділені фізико-математичного факультету Варшавського університету, досліджував природу, археологію Волині, публікував свої наукові статті.

Від першого шлюбу у Федора Рудольфовича Штейнгеля був син Борис, який загинув під час революції. Від другої дружний мав два сини - Володимира і Федора. Коли Володимир виріс і одружився, барон виділив йому частину землі на Курганах. Молода сім'я дружно господарювала і була простою і привітною у спілкуванні із селянами. Тільки не було у них дітей. Та й вік Володимира виявився недовгим - через якийсь час він помер і похований на кладовищі в Городку. Зараз його могилу доглядають монашки Городоцького Свято-Миколаївського монастиря. Після смерті Володимира його дружина продала господарство і виїхала з сел. Наймолодший син барона Федір Федорович навчався в Городоцькій школі і виховувався серед сільських дітей. Городчани його любовно називали Федюша. Коли він підріс, то поїхав па навчання до Львова. Одружився з дочкою полковника разом з батьком виїхав до Німеччини. В кіпці листопада 2002 року в обласні науковій бібліотеці діяла пересувна виставка "Німці на Північній Україні - Волинь і Київ", організована історичним німецьким товариством "Волинь". На цій вистав окремий стенд був присвячений життю і діяльності барона Штейнгеля. На виставці були представлені оригінальні фото із сімейного альбому барона. На одній з таких рідкісних фотографій можна побачити 70-ти річного барона з дружиною і сином Федором. Коли я дивлюсь на фотографію барона Штейнгеля, мені знову згадуються слова Дмитра Дорошенка: "Як людина це був джентельмен в кращому й ідеальнішому розумінні цього слова...".

Так, барон Штейнгель був видатною особистістю свого часу, організатором культурного і наукового життя на Волині, він брав активну участь у політичному житті України. Федір Рудольфофич був щедрим безкорисливим меценатом. І основне: барон Штейнгель - німець за походженням був полум'яним українським патріотом, любив український народ, його культуру, знав його мову та історію, він багато зробив для відродження і розвитку української державності. Своїми благородними справами назавжди увійшов у багатовікову історію України.

Коли я проходжусь по своєму рідному селі, то відчуваю подих минулого. бачу ті добрі справи, які залишив після себе барон Штейнгель. Ось в центрі села красується велика двоповерхова школа, в якій навчаюсь і я. А якою ж вона була колись? Яким колись було моє рідне село?

У другій половині XIX сі. село Городок стало бурхливо розвиватись. А в 1866 році село стало центром волості, в ньому проживало 973 чол. Через 33 роки тут нараховувалося вже 120 хат і 1065 чол. жителів.

Федір Рудольфович приділяв багато уваги розвитку освіти і культури жителів нашого села, їх духовному зростанню. Наявна невеличка школа не могла задовільнити потреб Городка і навколишніх сіл. Селяни готові були дати і свої кошти на будівництво школи, але обійшлося без їхнього внеску. На горбистом березі річки Усті, неподалік від млина, в центрі села стрімко стала рости двоповерхова цегляна споруда, яка згодом перетворилася в гарну, мов палац, школу з великими вікнами, світлими класами та просторими коридорами. Кошти на будівництво повністю дав барон Штейнгель, а будував її майстер Шульц. Перший рік навчання розпочався 1 жовтня 1897 р. Нова школа з шестирічним навчання називалась двокласним сільським училищем. В школі навчання проводилось російською мовою, вивчалися загальноосвітні предмети: історія , географія, арифметика, природознавство, початки геометрії. Школа мала сільськогосподарський напрямок, а саме городництво, садівництво, бджільництво,столярна справа.

При школі була бібліотека. Зараз в шкільному музеї зберігаються книги перших учнів школи з шкільним шифром і печаткою, шкільні свідоцтва. У школі для учнів все було безкоштовним олівці, книги, зошити і саме навчання. Проте у першому навчальному році було лише 60 учнів. Тому Федір Рудольфович посилав вчителів (яких, до речі, утримував також за власний кошт) по хатах селян, щоб ті пускали своїх дітей у школу. І пішли діти з Городка, Бегня, Зозова та інші сіл. Бо крім знань тут можна було здобути спеціальність. Часто на уроки в школу приходила дружина барона. Федір Рудольфович з дружиною цікавився шкільними справами, самі приймали іспити у вчителів. А Рівненська дума просила і уповноважила барона прийняти на себе турботу про відкриття у Рівному жіночої гімназії.

Крім того, Штейнгель організував читальню "Просвіта'. При його сприянні у селі був організований хор, який зберігав свої прекрасні традиції до 90-х років минулого століття, а зараз відновився і прославляє наш край. В нас збереглися фотографії перших учасників хору. Просвітянська організація села Городок була надихаючим прикладом для жителів навколишніх сіл. Активісти "Просвіти" з Городка надавали практичну допомогу в організації хорів та драматичних гуртків в інших селах. Федір Рудольфович Штейнгель знаходив час і для того, щоб брати активну участь і в роботі різних товариств, організацій. Так, Штейнгель був членом обліково-позичкового комітету Рівненського відділення державного банку. Діяльність барона на цій ділянці була відзначена царською нагородою орденом святого Станіслава третього ступеня. В листопаді 1905 року в будинику барона відбувся з'їзд вчителів, в якому брало участь 35 чоловік. На з'їзді обговорювалося питання про приєднання до Всеросійського союзу вчителів. Було вирішені організувати в Городку відділення цього союзу. Делегатом був обраний вчитель російської мови Рівненської гімназії А.Красін, якому було доручено звернутися до всіх вчителів Рівненського уїзду з запрошенням приєднатись до утвореної групи.На 22 січня 1906 року в нашому селі знову був назначений з'їзд вчителів, але чомусь він не відбувся.

Барон Штейнгель був дуже доброю людиною. Він хотів, щоб селянам жилося краще і всіляко цьому сприяв.

Мені ще хотілося б зупинитися на київському періоді життя Штейнгеля. Так як значну час гину року родина проживала в Києві, то це давало можливість браги активну участь барону у громадському житті. У 1906 році Федір Рудольфович був обраний депутатом Першої Державної думи. Саме барон від імені своїх виборщиків підписав звернення в Раду Міністрів, в яком говорилося, що сімдесят виборщиків висловлюють свою одностайну вимогу скасування смертної кари, одночасно настоюють на повній амністії по всіх злочинах, а також на скасування обмежувальних законів.

За своїми поглядами Федір Рудольфович належав до автономістів федералістів, він мріяв про вільну Україну у вільній Росії, був час коли він належав до партії конституційних демократів. Коли на початку 1908 року організували Товариство українських поступовцівШтейнгель став його членом. Наради ТУП досить часто походили в приміщеннях, які належили Штейнгелю у Києві. Коли ТУП перетворився на "Союз українців - автономістів", Штейнгель також був його активним членом. Пізніше він вступає до Української демократичної партії.

Нормальний активний біг життя Штейнгеля різко змінили події першої світової війни. Сам барон включився в активне громадянське життя, в оборону країни. Так він став членом комітету Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст. Після отримання у Києві про лютневу революцію в Петрограді на 4-день головою виконавчого комітету, до якого перейшла вся влада в Києві і в краю, став барон Штейнгель. Він був обраний до призидії Українського національного конгресу - генеральний секретар торгівлі і промисловості. Потім був призначений на відповідальний пост посла Української держави, яку очолив гетьман Скоропацький в Берліні (29.04. - 14.1 2.1918р.р.).

Після закінчення громадянської війни у 1924 році Штейнгель повертається на Волинь у свій Городок. Тут він займається вихованням дітей. Цілком ймовірно, барон був знайомий з Володимиром Оскілком, колишнім отаманом армії Української Народної Республіки. У 1921 році Оскілко прибув в Городок, проживав в школі, яка була збудована бароном і була в кількох сотнях метрів від маєтку барона.

Після походу Червоної Армії на західноукраїнські землі в 1939 році Тимчасове управління міста Рівного прийняло постанову від 1.12.1939 року в якій сказано: "Приміщення колишнього барона Штейнгеля (с. Городок) передати відділу народної освіти для середньої школи". Було в цей час забрано в барона землю і все майно.

Ось що розповідала про ті часи Зінаїда Романівна Селецька: "Мій батько Пилипчук Роман Тимофійович був радником села. Як у Рівному встановилась Совєтська власть, батька викликали в район і сказали, щоб він привіз поміщика Штейнгеля. Батько відмовився і сказав: "Ні я, ні інші жителі села цього не зроблять, бо барон був для нас як рідний батько". І розповів скільки всього доброго зробив барон для села. Політруки не повірили і наказили в неділю скликати сільський сход. Самі теж приїхали і поставили питання: який вирок винести поміщикові. Всі селяни виступили на захитс Штейнгеля".
В 1940-му році під час переселення німців-волиняків на батьківщину у Німеччину переїхав і Штейнгель з сім'єю, де доживав віку. А тим часом в Городку поширювалась чутка, що барон помер голодною смерттю стоячи у черзі за хлібом. Відомо, що Федір (Теодор) помер І 1 лютого 1946 року під Дрезденом у Саксонії. Некролог, вміщений в тижневику "Християнський шлях". Закінчувався словами: "Вічна пам'ять цій шляхетній і гуманній людині".

Взагалі період життя барона Штейнгеля в Німеччині потребує вивчення може, допоможе в цьому його внучка Олександра, яка народилася 17.06.1940 року вже в Німеччині, дочка сина Федора, який помер у 1972 році.

Час річ не впинна. Відходять люди, які знали Федора Рудольфовича, але пам'ять про цю людину, про його добрі справи, про його щедре серце залишиться з нами завжди. Барон Штейнгель вніс великий вклад у розвиток і зміцненії: Української самостійної та незалежної держави, для становлення українсько культури.

Він німець за національністю. Але душею він українець. Його ім'я назавжди золотими літерами вписано в багатовікову історію українського народу. Історія села Городок назавжди тісно тісно увійшла в біографію Федора Штейнгеля, і навпаки в історію старовинного села навічно вписав своє ім'я барон. Земляки шанують пам'ятають цю благородну людину. Його іменем названа одна з вулиць села відкрито меморіальну дошку при школі. В 2000-му році на базі Городоцької школи була проведена конференція присвячена 130-ти річчю від дня народження Федора Рудольфовича Штейнгеля, в якій взяли участь учні, вчителі, старожили священники, наукові спеціалісти, вчені.

Через роки і десятиліття, через морок і тьму, через забуття і стражданні повертається до нас наша історія. Багато ще в нашій історії залишається білих плям. Кілька років тому ми відкрили одну з них. Українцям нарешті повернуто ім'я Федора Рудольфовича Штейпгеля, хоч в житті цієї легендарно особистості ще багато таємниць.

Моєму поколінню випало складне і відповідальне завдання відродження української державності, нації, культури, традицій, побуту нашого народу. За нас цього ніхто не зробить. Не перекладаймо цього тягаря на плечі своїх нащадків, бо може бути запізно.

Історія живе конкретно в людях,

У нас у всіх і в кожнім зокрема.

І доки серце б'ється птахом в грудях,

Рокам і людям забуття нема.

Дане дослідження підготував учень городоцької школи Вівчар Назар Петрович