Перша соціальна мережа на селі - gorodok.rv.uaПерша соціальна мережа на селі - gorodok.rv.uaПерша соціальна мережа на селі - gorodok.rv.ua
Сайт твого села - останні новини, цікаві обговорення, корисна інформація

ДОЛЯ БУЛА НЕ НАДТО ПРИХИЛЬНОЮ...

ДОЛЯ БУЛА НЕ НАДТО ПРИХИЛЬНОЮ...

У своєму Городку, куди вклав стільки зусиль і праці, барон Федір Штейнгель прожив з невеликими перервами майже шістдесят років. Чи був такий розумний, талановитий, інтелігентний, багатий та симпатичний чоловік щасливим в особистому житті?

Ірина Лукашевич, згадуючи про барона і його родину, розповідає, що доля була не надто прихильною до нього. Перша його дружина померла при пологах, і він залишився з немовлям, первістком Борисом, абсолютно безпорадним. На допомогу йому приїздить його родичка, двоюрідна сестра Віра Миколаївна, яка замінила Борисові матір. Серед архівних матеріалів вражає лист Штейнгелядо російського царя, в якому він «коленопреклоненно» просить дозволу одружитися з Вірою Миколаївною, оскільки так склалися обставини. І цар дав дозвіл на цей шлюб. Хоч прожив барон з баронесою Вірою недовго (v 1910 вона померла), проте спогади про неї у городоцьких селян залишилися найкращі. Це була чуйна, добра, великої душі людина, порадниця й помічниця, Баронеса Віра померла в Парижі та була похована в Києві на Аскольдовій могилі в родинному склепі. У 1936 році «совєти» склеп підірвали. Цю звісткубарон також дуже тяжко пережив. Третя дружина Штейнгеля, колишня гувернантка його дітей, за походженням німкеня Олександра Вільгельмівна, на відміну від двох перших баронових дружин, не поділяла його позицій щодо благодійності, й було йому з нею нелегко, хоч і прожили разом до кінця життя.

Було у барона троє синів, по одному від кожної з дружин — Борис, Володимир і Федір. Володимир, що мав у Городку власний фільварок і займався сільським господарством, помер у 34-річному віці й похований у Городку, а його дружина Мар'яна виїхала до Америки. Подружжя було бездітним. Пізніше, в радянський період, Мар'яна Штейнгель на ім'я одного з городчан переказала велику суму на впорядкування могил та спорудження пам'ятників Володимирові Штейнгелю та племінниці Оленьці у Городку. Однак гроші були конфісковані, а той селянин мав від цього дуже великі прикрощі.Родина Кулішів на фоні Городоцького замку Щодо найстаршого сина Бориса, то неперевірені дані, що він загинув від рук більшовиків у Києві під час революції. Лише тепер Ірині Лукашевич вдалося розшукати його внучку, з якою вона незабаром має зустрітися. Наймолодший син Федір, утікаючи разом з батьками від сталінських репресій, опинився в Німеччині. Ірині Всеволодівні вдалося з'ясувати, що десь біля Берліна живе його донька, фрау Олександра. Однак звістки від неї поки що не одержала.

Доля самого барона склалася так, що «совєти » позбавили його найдорожчого — батьківщини, любої серцю Вишневої гори і Городка. Змушений був доживати своїх днів у вигнанні. Ірина Лукашевич розповідає, що у 1939 році відібрали у барона Штейнгеля землі та майно. Тож його сім'я була змушена тулитися у домі своєї колишньої кухарки. Йшов 1940 рік. Іван Куліш (дід Ірини Лукашевич) випадково довідався про те, що барон та його сім'я занесені у списки на виселення.

— Якось пізно ввечері до будинку діда під'їхала фура, запряжена кіньми, — згадує Ірина Всеволодівна. — На ній сиділи сам барон Федір Штейнгель, баронеса та їхній син Федюша. Усі були вбрані в селянський одяг. Мені цей маскарад був дуже дивним, адже я неодноразово приїздила з дідом на гостину в садибу барона, бачила, як вони одягаються. Але запитувати не можна було. Уже пізніше дід розповідав, що домовився з провідником, який і перевів барона з сімейством через кордон з Польщею. Через кілька днів прийшло повідомлення, що вони благополучно покинули країну. А буквально через два дні в Городок за Штейнгелями приїхали відповідні служби. Перевернули все село, але нікого не знайшли. Так доля (а ще — вірні селяни) врятувала барона від загибелі. Про це раніше ніхто нікому не розповідав. Хоча дід інколи мені казав: «Іро, я вірю, що настане той час, коли ти зможеш повідати правду про порятунок барона Штейнгеля».

Відомості про те, як склалася доля Штейнгелів у Німеччині, дуже скупі. Йшла Друга світова війна. Відомо, що оселилися вони під Дрезденом. Невдовзі, за місяць-другий після смерті баронеси Олександри, яка загинула під час бомбардування, 11 лютого 1945 року помер і 76-літній барон. Там він і похований.

Його син Федір одружився з російською емігранткою, у 1946 році в них народилася донька Олександра.

А в Городку залишилася вулиця імені барона Штейнгеля та усі три його добрі справи: донині діють і школа, функціонуванню якої нещадовно виповнилося 110 років, і лікарня, і млин. Збереглося і приміщення музею. На жаль, про те, що там був музей, тепер дізнаємося лише з таблички на фасаді. Донині живуть люди у споруджених бароном учительських будинках. У палаці Штейнгелів розташований жіночий монастир. Монахині опікуються бароновим парком, а бувальщини та легенди про його родину ретельно збирає й записує разом зі своїми вихованцями нинішній директор Городоцької школи.

І досі будять тишу дзвони Свято-Миколаївської церкви, а що травня білосніжними хмаринами цвіту окутується баронова Вишнева гора...